Лейон Пірс Бальтазар фон Кампенгаузен. "Спостереження про кілька провінцій та міст Російської імперії, зокрема Молдавії, Бессарабії та Криму." Частина 2.

Лейон Пірс Бальтазар фон Кампенгаузен

Спостереження про кілька провінцій та міст Російської імперії,

зокрема Молдавії, Бессарабії та Криму.

(продовження)

Кременчук [Krementschuk]

Кременчук лежить на довготі 53° і широті 49°. Його назва походить від татарського слова «кременчок» (Krementschok), яке означає «пустище»[1]. Місто розташоване на лівому березі Дніпра і оточене невеликою річкою Кагамлик [Kahamlyk]. Плід, який росіяни називають «терн» [Tern], і який усуціль вкриває береги сієї річки і часто трапляється в степу, татарською мовою називається «кагамлик». У сьому місті, що нині є найважливішим у всій Катеринославській[2] губернії, немає нічого видатного, хоча він досить густо заселений і тут ведуть великий торг транзитовими товарами з Білоруссю і Кримом. Торговці тут дуже заможні і серед них багато вірмен, греків і трохи євреїв. Найбільше тут торгують дерев’яними виробами з Білорусі, линвою, варом, пеком, березовим дьогтем і залізом, що їх відправляють до Таврії, звідки завозять турецькі тканини, шкіру, сап’ян, солодощі, грецькі вина і фрукти. Торгівля процвітає завдяки Дніпру, через який тут покладено єдиний у цілій губернії міст. Часті розлиття сієї річки та нове місто Катеринослав[3], розташоване за 140 верст звідси, відбиваються на торгівлі у Кременчуці. Окрім вищезгаданих товарів, крамарні заповнені фініками, родзинками, тютюном різних ґатунків, милом і нарешті рибою, яку називають каракатиця [Karakatitza]. Вона водиться в Егейському морі, де її збивають з морських скель і потім привозять сюди. Перш ніж варити, її відбивають о камінь, поки вона не почне пінитися. Греки часто її купують, готують її під червоним солодким соусом і вважають вишуканою стравою. Сама тварина майже кругла і має вісім маленьких хвостиків.

В Кременчуці приблизно 1000 дворів. Тут багато золотарів, які роблять гарні вироби. Розкольник Масленіков [Maslenikoff] мав тут цукроварню, на яку він завозив цукровий пісок з Москви. Фабрикою з виготовлення капелюхів володіє німець пан Рау. В сьому місті можна вперше почути слово базар [Bazar], яке турецькою мовою означає «ринок» і від якого походять назви різних міст, як-то Карасубазар [Karasubazar], Султанбазар [Sultanbazar], Ельбазар [Elbazar] тощо. У цьому місці люди живуть зовсім інакше. Мешканці споживають майже винятково м'ясо. У них на столах дуже зрідка можна побачити рибу або овочі. Також тут вперше з’являється кислуватий суп, що називається борщ [Borsch], який їдять щоденно, особливо серед простого люду; цей суп змішують із квашеним буряком (російською «свекла» [Swekla], а українською — борщ [Borsch]) і молодим листям яглиці (російською – «сныть»  – [Snit][4]). Буряк (проте без дудника) уже можна побачити в Україні і Новоросії, але не щоденно, як тут. До сього супу подають маленькі кульки з пшеничного борошна і розтертого конопляного насіння, до якого додають пшоно (українською — просо [Prossa]), і які називаються галушки [Galuschky].

Тут вперше з’являється молдовське вино. Воно дуже легке і по кількох роках витримки нагадує мозельське вино. Вино з винограду, що росте поблизу Судака в Криму, нагадує молоде бургундське, але цей виноград не можна пересадити. У сьому краю найкращі виноградники у полковника Каспарова [Kasparoff] поблизу Херсона та в Нестеровці у майора Вуїча [Wuitsch]. Також з усіх можливих плодів тут виробляють чудові лікери, які відомі під російською назвою «наливки» [Nalifky], а пані бригадирша Бедряга [Bedriaga] першою придумала вичавити сік водянистого кавунового плоду і відправила одну пляшку з цим соком імператриці.

Місцевість навколо Кременчука піщана і майже вкрита Herniaria glabra[5]. На тому місці, можливо, протікав Дніпро, який часто змінював своє річище. У водах Дніпра багато гранітних брил, що подеколи видаються над поверхнею води, а на його берегах навіть знаходять чудові агати. Річка багата на рибу. Тут нерідко можна зловити стерлядь [Sterlede], але частіше тут трапляється риба, яка нагадує стерлядь, але має довший і гостріший ніс. У сома [Som] гладенька голова й дуже велика паща і часто він має сім футів завдовжки. На верхній щелепі сом має два довгі, а на нижній — чотири коротші вусики. На спині він має лише один єдиний плавець. Його плавальний міхур дає чудовий ґлей, а з його висушеної шкіри селяни роблять віконні шибки. Російською мовою вищезгадана риба, що схожа на стерлядь, називається «шип» [Schip], і оскільки латиною стерлядь називається Acipenser Ruthenus, то я назвав сю рибу Acipenser ruthenus naso acutissimo. Серед інших риб у Дніпрі трапляються різновид осетра (російською [Osseter]), щука (російською [Tchug]), вражаючий своїм розміром короп (російською [Karap]), особливо поблизу Кременчука, лящ (російською [Lestsch]), марена (російською [Marena]), лин (російською [Lin]) і багато інших. На дні річок знаходять водяні горіхи (Tribulus aquaticus[6], російською [Tschortowy Arechi]). Козаки кидають у воду повстину, до якої чіпляються горіхи і за допомогою якої їх дістають. В Дніпрі часто трапляються маленькі черепахи [Tscherepach], а також дуже великі, але не дуже смачні раки. По берегах Дніпра водяться їстівні равлики (Mytulus polymorphus, російською [Myschky][7]), але ще частіше вони трапляються на Інгульці, особливо поблизу [Krenitz]^[8] тощо.

Піщаний степ біля міста дуже подібний до степу поблизу Волги неподалік Астрахані, але даремно я намагався знайти там Calligonum Polygonoides (російською «торлок» [Torlok] і «кіслец» [Kisletz])[9], що його бачив тут один поважний вчений[10], як він сам стверджував. Ніде не траплявся мені сей безлистий чагарник, який був добре відомий з давніх-давен через те, що кочівники робили з його коренів наконечники для своїх стріл.

Сади навколо Кременчука кишать маленькими зеленими жабами (Rana arborea, російською «лягушка зеленая» [Leguschka Selonnaya]). Тут часто вирощують індійський перець (Capsicum annuum, російською «паприка» [Paprica]) і соняшники (Helianthus annuus, російською «подсолнечник» [Podsolnischnik]). З насіння соняшника тут виробляють чудову світлу олію. Тут водиться багато сірих ящірок, а зелених набагато менше. Пан професор Соссюр [Saussure] з Женеви стверджує, що ся зелена ящірка, зварена до драглистого стану, дуже стала йому в пригоді при лікуванні венеричної хвороби [Lustseuchen], від якої сей засіб повністю виліковує.

Вся свійська птиця тут не тільки надзвичайно красива, але й має особливо приємний смак. У великій кількості тут трапляються голубий каспійський гусак (Anas cygnoides) з чорним дзьобом і перські качки (Anas boschas[11]) з червоним кільцем навколо очей. Цілком білих качок сього роду тут небагато. Кавказького лелеку, якого ще називають нумідійською панною (Ardea Virgo, російською — «гірський журавель» [Gorschkoy Iurawl])[12] з сірим пір’ям, як у цесарки, з чорним комірцем навколо шиї, червоними очима і жмутком пір’я на голові, утримують тут на подвір'ях, бо його дуже легко приручити.

Дніпро, або уславлений античними народами Борисфен [Borysthenes], такий стрімкий, особливо на правому березі, що човнярі мусять бути обережними, щоб річка їх не знесла. Щодня близько четвертої пополудні води його від більш-менш сильного вітру здіймаються хвилями, що особливо помітно біля Херсона. Лівий берег Дніпра заріс очеретом (Arundo donax, російською «камыш» [Kamysch], молдавською [Bujar])[13], що виростає до надзвичайних розмірів і зарості якого заселяє неймовірна кількість лебедів (російською «лебедь» [Lebed]), пеліканів (російською — «баба» [Baba]), червоних качок, чиї маленькі лапки ледве здатні підтримувати їхні важкі тіла (російською «красная або матерая утка» [Krasnaya] или [Materaya Utka][14]); а також водяні курочки (російською «водяная курица» [Wodenaya Kuritza]); різноманітні бекаси і прекрасний рожевий дрізд (Turdus roseus[15], російською «алый дрозд» [Alyi Drosd]). З дзьобів пеліканів виготовляють руків’я ножів.

В різних своїх частинах Дніпро має різну ширину. Біля Келеберди [Keliberda][16] він має дві версти завширшки і більше, а біля Херсона лише 260 сажнів. Він замерзає в середині грудня і зазвичай вже наприкінці січня звільняється від льоду. Хоча мороз рідко буває нижче п’ятнадцяти градусів, втім, за моїми вимірами, крижини сягали 1 ¾ фути завтовшки. Поверхню річки вкриває майже постійний туман, що приноситься з очерету. Дніпро бере свій початок неподалік Дорогобужа [Dorogobusch][17], а вже від Орші [Orscha][18] він стає небезпечним для човнів через підводне каміння. На ньому часто трапляються пороги[19], особливо біля Кописі [Kopys][20]. В Катеринославській^[21] губернії їх налічують тринадцять, з котрих найбільшим є Ненаситецький [Nenasitizkoy]. Усі зусилля, аби зробити судноплавство на Дніпрі менш небезпечним, досі були марними.

Нижче останнього порогу, який називається [Welliga] (російською [Wolnenskoy])[22], лежить острів Хортиця [Kortyz], який у стародавніх греків був відомий під назвою Kephalos Nysos[23]. Острів має дев’ять верст упоперек і з трьох боків його оточують гранітні скелі заввишки понад 10 сажнів, надаючи йому романтичного вигляду. Свою назву він дістав від польського слова [Chorty][24] — хорт, оскільки колись сей народ тримав там багато мисливських собак. В жодному іншому місці я не бачив такої кількості грибів як тут. В травні береги Дніпра світяться, ніби засніжені, бо вони усипані дрібним чагарником із білими квітами. Росіяни називають сей кущ «вольшанина» [Wolschanina]. Я думаю, що се Viburnum Tinus[25].

Ся річка судноплавна для великих суден тільки на відстані сорока верст нижче Херсона. За допомогою пристрою, що називається камель [Kameel][26], навіть військові човни можна підняти вверх річкою аж до Кізомиса [Kyssemis][27], поселення, яке належить князю Безбородьку і де Дніпро перетворюється на лиман[28]. Лиман є загальною назвою для позначення гирла[29] великих річок.

Перетнувши Дніпро біля Кременчука, на протилежному березі мандрівник потрапляє до містечка Крюкова [Kriukoff][30], де є імператорський ботанічний сад, який не має великої цінності. Красиві виноградники та велике зібрання різноманітних сортів гарбузів, серед яких найкрасивішим є маленький тюрбан у червоно-зелену смужку — осі і всі диковини сього саду. Під час останньої турецької війни тут був розташований військовий комісаріат.

Дорога від Крюкова до Єлисаветграда [Elisabethgrad] дуже гориста, як і та дорога, що веде від Єлисаветграда до Катеринослава [Katharinoslaw][31]. В сих горах, що простягаються аж до Азовського моря, можна знайти трохи золота, а в річці Берді[32], від якої вони беруть свою назву, можна знайти прекрасні гранати [Granaten], особливо поблизу Петрівської фортеці [Petrowka][33].

Олександрія [Alexandria], де проживає 870 жителів і яка ще має назву Беча [Betschy][34], лежить між Крюковим і Єлисаветградом. Вздовж цього шляху можна побачити чудові пасовища, а оскільки люди полювали тут мало, сей степ є багатим на дичину. Перепели і жайворонки наповнюють повітря своїм співом, а зайці, козулі і дрохви буквально слідують за мандрівником. Серед тутешньої буйної рослинності можна знайти багато ароматних трав, таких як шавлія, материнка (російською «душица» [Duschitza], полій [Poley] (російською «чабрець» [Stschebretz]) і багато майорану. Великі рівнини всуціль вкриті білим духмяним полинем заввишки не більше двох-трьох дюймів. Багато полів тут засіяно турецькою пшеницею^[35] і жителі тримають багато худоби. Тут можна вперше побачити овець із широкими великими хвостами, які нерідко важать п'ятнадцять-вісімнадцять фунтів. Такий хвіст — це просто хрящ, вкритий жиром, але смажений він дуже смачний.

Єлисаветград розташований на чарівній рівнині, яка зрошується Інгулом, що протікає неподалік фортеці. На пагорбах довкола міста багато вітряків з шістьма або вісьмома крилами, оскільки кожен господар мусить мати вітряка, аби користатися повагою серед козаків. Якщо спускатися з гори на шляху до Кременчука, неподалік від міста, Єлисаветград нагадує зовні голландське містечко, бо дорога обабіч оздоблена гарними алеями, а Інгул протікає між фортецею і містом. В місті 12000 жителів і п’ять церков.

Своїм заснуванням місто завдячує імператриці Єлисаветі. Воно є головним містом Нової Сербії [Neuservien]. Фортеця, побудована генералом Медером[36], має шість бастіонів. Було б краще, якби вони були розташовані ближче до гори, на якій стоїть фортеця, бо тоді гласис дістав би природного нахилу. А зараз, перетнувши Інгул, одразу потрапляєш на небезпечну для гарматного вогню відстань. Вулиці у місті прямі, широкі й добре обстрілювані з фортеці. У місті налічують 1300 дворів. У місцевості між Інгулом і Бугом раніше проживали ногайські татари. Навколо Єлисаветграда ростуть великі ліси, єдині в сій губернії. Найвідоміші серед сих лісів мають такі назви: Нерубай [Neroubay][37], Великій ліс [Welikyless], Мотронинський [Matronin][38] і особливо Чорний ліс [Tschornoyless][39]. Чорний ліс і Чута [Tschuta][40] постачали деревину, необхідну для будівництва нашого флоту в Чорному морі. У сих лісах росте мало беріз і лип. Ліс отримав свою назву Чорний ліс через те, що дерева стоять так близько одне до одного, що крізь них нічого не можна розгледіти.

Навесні по берегах Інгулу поблизу Єлисаветграда можна знайти справжній шафран з квітами у білу й фіолетову смужку. Але невігластво жителів таке нечуване, що діти з коріння сієї корисної рослини виготовляють собі іграшки [Spielwerke?], а якщо кого-небудь спитати, як називається ся рослина, то зазвичай його називають словом «василькі» [Wasilky] (трави). Офіцери видобувають із сього шафрану прекрасну фарбу, висушивши і розтерши їхні маточки.

Ольвіополь [Olgiopol]^[41] розташований від Єлисаветграда на відстані 131 версти. Молдавани, що тікали сюди під час передостанньої війни, тут же і оселилися[42]. Вони заможні, мають великі отари овець, але настільки скнаристі й небагатослівні, що почути від них можна лише Noui або Nouschdi (Нічого не знаємо, нічого не маємо)^[43].

Ольвіополь, розташований на довготі 48°, не має нічого примітного крім назви, запозиченої із грецької мови Ольвіополіс [Olgiopolis], тобто місто, корисне для здоров’я[44]. І справді, повітря тут надзвичайно чисте. Під час останньої війни з турками ми протягом п’яти тижнів стояли на цьому місці у складі двадцяти батальйонів, шістдесяти шести ескадронів і дванадцяти тисяч козаків, і серед нас майже не було хворих, бо багато хворих, яких ми привезли з собою, там одужали. Місто розташоване в дуже красивій місцевості, на пагорку, у підніжжі якого Синюха [Sinucha] впадає в Буг. Синюха відокремлює Росію від Польщі[45] у тому місті, де знаходиться містечко Богопіль [Boggopol][46]. Буг відділяє Росію від Туреччини, а Туреччину від Польщі так, що злиття сих річок утворює трикутник, і постріли гармат, якими ми оголошували вечірню зорю, відбивалися луною у трьох імперіях.

Фортеця з шістьма бастіонами в Ольвіополі нічим не виділяється, як і містечко, що складається зі ста п’ятдесяти вбогих хатин. В деяких статутах і серед мешканців його часто називають Орлик [Orlyk]^[47]. Зв'язок між Росією і Польщею здійснюється через поронну переправу, по якій через Синюху можна потрапити до Богополя, і у такий само спосіб від сього переважно єврейського містечка, що належить графові Потоцькому, можна перетнути Буг і потрапити до зруйнованого турецького містечка Олта [Olta][48]. Тут поблизу сього міста Карл XII втік до Туреччини у 1709 році після битви при Полтаві. В той час в Олті перебував паша. Під час усіх війн між росіянами й турками Ольвіополь відігравав значну роль, оскільки саме там розміщався цейхгауз, а через Буг, який тут має шістдесят три сажні завширшки, був споруджений міст із тридцяти двох понтонів. На дахах майже всіх будинків мостять гнізда лелеки (російською «аист» [Aist], а на місцевій мові — боцян [Botian]). Надвечір у повітрі літає сила-силенна великих жуків, які мають на голові вигнутий ріг, але є цілком безпечні. Сі жуки називаються Scarabaeus rhinoceros[49].

Приблизно на відстані сімох верст звідси лежить романтично розташоване селище Мигія [Migey], яке належить генералові Текелію [Teckely][50]. Там стоять семиколесні водяні млини, а гребля цікава тим, як вона утворена: на Бузі тут і там трапляються великі брили граніту, що і утворюють греблю завдяки тому, що проміжки між ними всуціль заповнені камінням. Саме селище досі зберігає свою грецьку назву Емігея [Emygea]. Коли греки залишили його, їм заволоділи ногайські татари, від яких походять теперішні жителі, які, якщо їх про щось спитати, завжди відповідають: «ногайською се називається так».

Вся наша армія під проводом князя Потьомкіна стояла в 1789 році на висотах між Ольвіополем і Мигією. Проте перш ніж я перейду до Бессарабії і Молдавії, дозвольте мені розповісти коротко про запорізьких козаків — маловідомий народ, який було розігнано, а також про Єкатеринославьску губернію, яка є найбільшою, що коли-небудь існувала в Європі.

-------------

Переклав з німецької Олег Полоз ©  

---

[1] Німецькою — viel Wüste (велике пустище). Найпоширеніша етимологія виводить слово з тюркського слова «kermençik» — «маленька фортеця».

[2] В оригіналі Katharinenburg

[3] В оригіналі Katharinenburg (суч. Дніпропетровськ).

[4] Рос. сныть – яглиця.

[5] Остудник голий.

[6] Чилім або водяний горіх (Trapa natans), також чортові горіхи або рогулька.

[7] Стара назва тригранки або дрейсени річкової (Dreissena polymorpha Pallas, 1771). Але дрейсена — це черепашка, а не равлик.

[8] Криниця?

[9] Джузгун. Народна назва толок або торлік, або кислиця.

[10] Чи йдеться тут про Палласа?

[11] Anas boschas — це звичайний крижень.

[12] Йдеться про степового журавля (Anthropoides virgo), який російською називається журавль-красавка. Кампенгаузен помиляється, називаючи його лелекою (нім. Storch).

[13] Арундо очеретяний або тростинний (Arundo donax) або гігантський очерет. Інтродукована рослина.

[14] «Матёрая утка» — російська назва крижня.

[15] Turdus roseus або Sturnus roseus або Pastor roseus – рожевий шпак.

[16] Село в Кременчуцькому районі, на Дніпрі, колишній центр Келебердянської сотні.

[17] Місто в Смоленській області Росії, розташоване у верхів'ях Дніпра.

[18] Місто в Білорусі.

[19] Німецькою Кампенгаузен називає їх водоспадами (Wasserfall).

[20] Селище в Білорусі у Вітебській області.

[21] Тут наведено правильну назву — Katherinoslawischen goubernement, на відміну від попередньої назви Katherineburg.

[22] Останній дніпровський поріг називається Вільний.

[23] Ймовірно з грецької — Острів Голова.

[24] Польською charty — хорт або хірт. Наведена автора теорія походження цього слова не є загальноприйнятою. Найчастіше назву острова виводять з половецького «орта» — середина, тобто острів, що знаходиться посеред Дніпра.

[25] Viburnum Tinus — це калина лавролиста. Вона не росте в Україні.

[26] Парний понтон, який використовували для проведення суден по мілководдю.

[27] Кізомис — село в Херсонській області на березі Дніпровського лиману.

[28] Йдеться про Дніпровський лиман.

[29] В тексті слово der Ausfluß — виток, а тут ідеться про гирло die Mündung

[30] Крюків — колишнє місто на Дніпрі, центр Крюківського повіту. Нині правобережний район Кременчука.

[31] Раніше він називає Катеринослав Катаринебургом.

[32] Берда — річка в Запорізькій області, впадає до Азовського моря.

[33] Петрівська фортеця у складі Дніпровської лінії біля гирла річки Берди.

[34] Шанець Беча або Бечея (Bečej) створений на місці Усівки, колишньої назви Олександрії. Тут була створена Нова Сербія — історичний район України в межах Кіровоградської області, жителями якого були переселенці з Сербії, Хорватії тощо.

[35] Турецькою пшеницею називали кукурудзу.

[36] Медер Андрій Іванович фон (? – 1792), генерал-майор з 1775 року, згадується в листуванні між Катериною II і Потьомкіним.

[37] Нерубайський ліс або Нерубай, ліс неподалік сіла Підлісного, Кіровоградська область.

[38] Мотронинській ліс — великий лісний масив, що починався в Черкаській області уздовж Тясмина. Чорний ліс і Чута були продовженням Мотронинського.

[39] Чорний ліс — лісовий масив у Кіровоградській області, у XVIII ст. належав Запорізькій Січі.

[40] Чута — ліс у Кіровоградській області, колись становив єдиний лісовий масив з Чорним лісом.

[41] Місто, яке після 1920 року як історичний район увійшло до складу міста Первомайськ.

[42] В англ. тексті: «Його назва означає, що жителі є головним чином молдавани, які оселилися тут під час війн між росіянами і турками».

[43] У сучасній молдавській мові Nu ştiu – Я не знаю.

[44] Назва походить від давньогрецької колонії Ольвія (Óλβια – щаслива, багата), яка знаходилася на березі Дніпровсько-Бузького лиману.

[45] За Прутським договором кордон України з Польщею проходив зокрема річкою Синюха.

[46] Богопіль (від назви Південного Буга) – прикордонний митний пункт, заснований у 1750 році на кордоні з Османською і Російською імперіями. Нині увійшов до складу міста Первомайськ, Миколаївської області.

[47] Цю назву місто носило до 1782 року. Назва походить від назви урочища Ореля.

[48] Олта (суч. Голта) — слобода, заснована козаками та біглими кріпаками на території Ханської України, на правому березі Південного Бугу. У 1791 році Голта приєднана до Російської імперії. Нині Голта — історичний район міста Первомайськ.

[49] Скоріш йдеться про жуків носорогів (Oryctes nasicornis) з родини Scarabaeidae.

[50] Текелій Петро Абрамович (1720 - 1793) – російський генерал.